Відчини тихенько двері В світ чарівний, нелюдський Вийде королева фейрі Запитає: "Хто такий? Золото, мабуть, ти хочеш То до гномів, не до нас А як фею заморочиш Розуму позбавлю враз. Не шукай у нас кохання Смертний ти, та вічні ми І солодощі-зітхання Якщо чесно - до зими. Ми холодні, серце камінь Розбивати ніц не смій Слухай, смертний, наостанок Заздримо душі людській".
