Іронія.

Я сказав їй тоді,як кохаю я Вас,
Я за Вами об'їхав півсвіту,
Я складав Вам вірші,і в студентській свій час
Ради цього залишив освіту.
Тупцював із гітарою біля вікна,
Смикав струни не досить уміло,
Та вона мене бачить уже не могла,
А точніше-уже не хотіла.
Прокидався в ночі від симптонів нічних,
Коли серце кохання бажало,
І від згадки отих оченят чарівних
Молода моя кров закипала.
Не доводилось часто із нею бувать,
Бо вона мене все обминала...
І почав я потроху її забувать,
І кохання мене залишало.
Та невдовзі воно мене знову знайшло-
Я почав її знову кохати,
Знову вірші,сонети й пішло і пішло,
І мої найщіріші присвяти.
До весілля я вже готуватись почав,
Як ніколи в житті хвилювався,
На усіх фотографіях в центрі стояв,
І на всі тридцять два усміхався.
Пролетіло воно дуже швидко у нас,
Як фанера ота над Парижем...
Що я можу сказати за прожитий час?
Не скажу,що прожив я с престижем.
А сьогодні як глянув на фото оті,
На яких молодим красувався,
Й з гіркотою подумав:"Чому ж це тоді,
На весіллі я так усміхався?"

25
Автор: _КАРАВАН_
21 Июля 2018 в 21:59
- На главную
- На сайте: 319
Знакомства и общение 2020