СтихО - Дневник balbes69
Було це давно…
В ту сувору годину ,
Як кров'ю вмивалась
Земля України.
Вставали на сході
Заграви червоні,
Було три сестри в партизанськім загоні.
Три сестри-близнючки - Красиві дівчата
Їх, навіть, бійці не могли розрізняти:
Всі троє чорняві, всі троє пригожі,
Одна до одної, як в пісні похожі,
А дні ті були… Не забути ніколи і досі:
Чужі ешелони летіли з укосів.
То плата фашистам за чорні руїни,
За сльози Вкраїни, за кров України
І ось коменданту донеслися вісті:
Піймало гестапо розвідницю в місті.
Якесь там дівча молоде та зелене.
- Ану, приведіть її зараз до мене.
І ось вони руки тоненькі дівочі,
Та чорнії брові, та карії очі.
-Це ти партизанка?
-Це я - партизанка.
-А ну ж бо розказуй усе до останку .
А ні, так дорога одна - лиш до бога.
Мовчить... не каже нічого,
Її катували од ранку й до ночі,
Їй руки ламали, їй душу виймали.
Мовчала, мовчала, нічого не знала.
І от на світанку перед тим, як розстріляти,
Спитав комендант:
- А як тебе звати?
Відкрились уста її лиш на хвилинку,
І чує гестапівець: Я- Україна!
Стояли берези понурі та голі,
Її розстріляли у чистому полі.
Та знов опадають кривавії роси,
І знов ешелони ідуть під укоси,
І знову пожари від ранку й до ранку,
І знову впіймали нову партизанку.
Немов хто в окріп коменданта укинув:
Стоїть перед ним кароока дівчина,
Як та кароока, як та темнокоса,
Вірьовками зв'язана, бита та боса.
Стоїть перед ним непокірна дівчина.
І каже гестапівцям : Я - Україна!
Стоїть і сміється: Нізащо не згину!
Цей сміх коменданта дратує та бісить,
Кричить комендант: Негайно повісить!
Він сам їй вірьовку на шию накинув.
Він сам її вішав - оту Україну.
Та знов опадають кривавії роси,
І знов ешелони летять під укоси,
І знову пожари од рамку й до ранку,
І знов до останньої б’ється краплини
Моя Батьківщина, моя Україна.
Осінньої ночі в село над Сулою
Орли – партизани ввірвалися з боєм.
Наляканий німець схопився з постелі.
Тікати... куди? Хоч дерися на стелю.
І чує він кроки дівочі на ґанку,
Це йде з автоматом сюди партизанка.
Жах заповзає у душу зміїну,
Він знову побачив живу Україну.
Оту ж карооку, оту ж темнокосу,
Він падає в ноги, пощади він просить.
-Ні, смерть, тобі кате! За смерть, за руїни!
Ти бачиш, розбійнику, Я - Україна!
Изм. balbes69 (13 Июля 2022 в 03:46)
49
В ту сувору годину ,
Як кров'ю вмивалась
Земля України.
Вставали на сході
Заграви червоні,
Було три сестри в партизанськім загоні.
Три сестри-близнючки - Красиві дівчата
Їх, навіть, бійці не могли розрізняти:
Всі троє чорняві, всі троє пригожі,
Одна до одної, як в пісні похожі,
А дні ті були… Не забути ніколи і досі:
Чужі ешелони летіли з укосів.
То плата фашистам за чорні руїни,
За сльози Вкраїни, за кров України
І ось коменданту донеслися вісті:
Піймало гестапо розвідницю в місті.
Якесь там дівча молоде та зелене.
- Ану, приведіть її зараз до мене.
І ось вони руки тоненькі дівочі,
Та чорнії брові, та карії очі.
-Це ти партизанка?
-Це я - партизанка.
-А ну ж бо розказуй усе до останку .
А ні, так дорога одна - лиш до бога.
Мовчить... не каже нічого,
Її катували од ранку й до ночі,
Їй руки ламали, їй душу виймали.
Мовчала, мовчала, нічого не знала.
І от на світанку перед тим, як розстріляти,
Спитав комендант:
- А як тебе звати?
Відкрились уста її лиш на хвилинку,
І чує гестапівець: Я- Україна!
Стояли берези понурі та голі,
Її розстріляли у чистому полі.
Та знов опадають кривавії роси,
І знов ешелони ідуть під укоси,
І знову пожари від ранку й до ранку,
І знову впіймали нову партизанку.
Немов хто в окріп коменданта укинув:
Стоїть перед ним кароока дівчина,
Як та кароока, як та темнокоса,
Вірьовками зв'язана, бита та боса.
Стоїть перед ним непокірна дівчина.
І каже гестапівцям : Я - Україна!
Стоїть і сміється: Нізащо не згину!
Цей сміх коменданта дратує та бісить,
Кричить комендант: Негайно повісить!
Він сам їй вірьовку на шию накинув.
Він сам її вішав - оту Україну.
Та знов опадають кривавії роси,
І знов ешелони летять під укоси,
І знову пожари од рамку й до ранку,
І знов до останньої б’ється краплини
Моя Батьківщина, моя Україна.
Осінньої ночі в село над Сулою
Орли – партизани ввірвалися з боєм.
Наляканий німець схопився з постелі.
Тікати... куди? Хоч дерися на стелю.
І чує він кроки дівочі на ґанку,
Це йде з автоматом сюди партизанка.
Жах заповзає у душу зміїну,
Він знову побачив живу Україну.
Оту ж карооку, оту ж темнокосу,
Він падає в ноги, пощади він просить.
-Ні, смерть, тобі кате! За смерть, за руїни!
Ти бачиш, розбійнику, Я - Україна!
Изм. balbes69 (13 Июля 2022 в 03:46)
49
Автор: balbes69
13 Марта 2022 в 10:45